Україна

Тростина з металевим наконечником

Про Петлюру відомо тільки те, що був він українським націоналістом і антисемітом, воював проти білих, червоних, махновців, німецьких інтервентів і закінчив своє життя в еміграції. З рідкісних фотографій на нас дивиться непоказний, погано скроєний чоловік з невиразним  обличчям, одягнутий у напіввійськовий френч. Хто ж він був, вождь українських самостійників, наш земляк, Симон Васильович Петлюра?

 

article_21_2015_polyavci_info

Народився Петлюра в 1879 році в Полтаві, в небагатій родині міського візника, хоча пізніше стверджував, що походить із старовинного козацького роду. Розумний, честолюбний, напористий, він зумів вступити в Полтавську духовну семінарію – ту саму, яку за кілька років до нього закінчив сумнозвісний Георгій Гапон.

З юності Петлюра став затятим ворогом Росії і вважав своїм духовним батьком гетьмана Мазепу. Так званий український націоналістичний рух було створено в австрійській Галичині (нині Львівська область) австро-німецькими спецслужбами виключно з антиросійськими цілями. Саме там Симона Васильовича навчили, як належить вести підривну роботу проти Російської держави.  Повернувшись, він тихо працює бухгалтером, а смуту 1905 зустрічає членом Української соціал-демократичної робітничої партії. Разом зі своїми одно партійцями він ратує за негайне створення «Великої України» від Дністра до Кубані, куди при Катерині II переселили загін запорозьких козаків.

Тоді ж скромний конторський службовець почав активно писати для українських націоналістичних газет, але писав важко, робив багато помилок, допускав  політично необачні судження.

У післяреволюційну перерву Петлюра перебрався до Москви і влаштувався працювати касиром в страхове товариство «Росія», жив тихо і перед царською охранкою не засвітився.
Почалася перша світова війна. Петлюру призвали в армію, але відправки на фронт він щасливо уникнув, спочатку потрапивши в тилові служби, а потім осівши в «Союзі земств», де навіть зробив невелику кар’єру.

Після Лютневої революції Петлюра заснував і очолив Український фронтовий комітет, а в травні 1917 року був обраний у Всеукраїнський військовий комітет Центральної ради (Київ). Через деякий час він стає головою цього комітету. Пізніше його обирають військовим міністром Генерального секретаріату Української Народної Республіки (УНР). Восени 1918 року Петлюра стає головним отаманом УНР. Таким чином, Симон Петлюра, не отримавши ні військової освіти, ні досвіду командування, ні досвіду служби в строю, хоча б рядовим, стає головнокомандувачем.
Дії петлюрівської армії за винятком початкового етапу були вкрай невдалими. Петлюру били і білі, і червоні, і махновці, і повстанські отамани.

У жовтні 1919 року петлюрівці були розгромлені Денікіним, потім їм завдала поразки Червона Армія. Залишки петлюрівського війська втекли на територію Польщі. Тут Симон Васильович згадав, що він соціал-демократ, і уклав так звану Варшавську угоду з іншим соціал-демократом – Пілсудським.
В ході радянсько-польської війни поляки спільно з петлюрівськими загонами почали наступ на українські землі. 6 травня 1920 вони захопили Київ, але вже в червні були вигнані Червоною Армією з України. Спроба Петлюри укласти угоду з Врангелем про спільні дії проти більшовиків не вдалася. Після ліквідації угруповання Врангеля в Криму в листопаді 1920 року Червона Армія розгромила і петлюрівців. Симон Васильович знову опинився в еміграції. Але поляки втратили інтерес до «самостійників» і, не бажаючи псувати відносини з Радянською Росією, вигнали Петлюру з Польщі.

Останні роки перед смертю сорокасемирічний Симон Васильович Петлюра жив скромно, тихо, відійшовши від будь-якої політичної діяльності . Він знав, що за ним невідступно стежать агенти ОГПУ. На його життя вже неодноразово робили замах, і тому він обзавівся важкою тростиною з металевим набалдашником, постійно змінював місця проживання і восени 1924 приїхав до Парижа. У березні 1925 він зняв скромну кімнату в дешевому готелі Латинського кварталу, де оселився з дружиною і малолітньою дочкою.
На вулиці Симон Васильович, як правило, знаходився завжди в товаристві дружини, обідав вдома. Але 25 травня 1926 він всупереч своїм правилам вирушив до невеличкого ресторанчику на бульварі Сен-Мішель. Цілком ймовірно, хтось призначив йому там зустріч, а сам не прийшов. Коли Петлюра вийшов з ресторану, до нього наблизився незнайомець.

– Пан Петлюра? – Запитав він. І тут же кілька разів вистрілив впритул з пістолета.  Обливаючись кров’ю,  Петлюра впав на асфальт. На постріли прибіг поліцейський. Вбивця навіть і не намагався втекти з місця злочину. Зі словами: «Я убив великого вбивцю!» – Він передав поліцейському пістолет і покірливо пішов до поліцейської дільниці.

Вбивцею виявився уродженець України якийсь Шварцбард. Він в 1910 році емігрував до Франції, де тримав годинникову майстерню.

На допиті Шварцбард показав, що це вбивство він скоїв без чиєїсь допомоги, як помста за загибель своїх родичів на Україні, де Петлюра був главою держави. Слідчий не сумнівався, що терорист брехав. Адже хтось же викликав Петлюру в ресторан, хтось же за ним стежив; і тільки виконання самого вбивства було доручено Шварцбарду.
Справа слухалася судом присяжних. Потрапити до зали міг далеко не кожен, вхідний квиток коштував 50 франків.  Захищав Шварцбарда кращий адвокат Франції  з двома помічниками. Суд над Шварцбардом перетворювався на суд над Петлюрою. Газети вимагали від присяжних повного виправдання вбивці, а його прихильники збирали для нього по підписці величезні грошові суми.

26 жовтня процес закінчувався. Дванадцять присяжних пішли в дорадчу кімнату. В нестерпному очікуванні завмерла публіка. У напруженій тиші пролунав голос : «Ні, не винен!»

У залі піднялися неймовірні крики радості. Збожеволілі біржовики, рабини, банкіри, журналісти зірвалися зі своїх місць, перекинули бар’єр, підняли Шварцбарда на руки і як героя винесли на вулицю. Збурень української громади ніхто не чув. У радянській пресі інформації про вбивство Петлюри та виправдання Шварцбарда не з’являлося.

http://secrets.in.ua

Як колишній полтавець став президентом Ізраїлю

Навіть з колишніх українців, які живуть нині в Ізраїлі, мало хто знає, що на купюрі номіналом 100 шекелів зображено нашого земляка. Це уродженець Полтави і другий президент Ізраїлю.

article_14_2015_pi

Народився Іцхак Шемшелевич у 1884 році в Полтаві. Спершу навчався в єврейській школі, а потім і у місцевій гімназії. Після її закінчення успішно склав іспити до Київського університету, однак довго повчитися там йому не судилося. І ось чому…

Іцхак захопився політикою і в 1906 році навіть брав участь в засадничій конференції єврейської соціал-демократичної партії По‘алей Ціон в Полтаві і співробітничав з Б. Бороховим над створенням її програми. Тож Шемшелевич і потрапив тоді під так званий негласний нагляд поліції.

А тим часом після революційних подій 1905 року Полтава жила в передчутті єврейських погромів, і тут Іцхак проявляв неабияку активність, не раз заявляючи (так щоб це дійшло й до ймовірних погромників): “Живими ми їм не здамося!”

Однак до ймовірних погромників це “дійшло” і поліції, яка нагрянула до будинку Шемшелевичів з обшуком, і справді знайшла тут склад зброї, призначеної для самооборони. Вся сім’я на чолі з батьком Шемшелевича була арештована і вислана до Сибіру. Однак самому Іцхаку вдалося втекти до Вільно (Вільнюс) і таким чином уникнути арешту. Однак про навчання в університеті довелося забути.

В 1907 році Іцхак Шемшелевич емігрував до Палестини, в Ерец-Ісраель (Земля Обітована). Відтоді й починається його політична кар’єра уже як Бен-Цві. Його було обрано делегатом партії По‘алей Ціон на 8-й Сіоністський конгрес в Гаазі.

Разом з Рахел Янаіт, теж колишньою полтавкою, яка згодом стала його дружиною, Бен-Цві брав активну участь і в випуску 1910 року першого в Ерец-Ісраелі соціалістичного журналу на івриті “Ахдут”, який видавався в Єрусалимі.

В 1915 році журнал було закрито турецькою владою, а Бен-Цві разом з Давидом Бен-Гуріоном (майбутнім першим прем’єр-міністром Їзраїлю) арештовані і вислані з Палестини.

Пізніше вони переїхали до США, де заснували молодіжний соціалістичних рух Хе-Халуц (1915). Перед початком британського наступу на Ерец-Ісраель Бен-Гуріон і Бен-Цві розгорнули в США агітацію за вступ в добровольчі єврейські батальйони в рядах британської армії (так званий Єврейський легіон) і самі були в числі перших добровольців, які 1918 року прибули до Єгипту, а звідти до Палестини.

У 20-30-х роках Бен-Цві брав активну участь у сіоністському русі, а від моменту створення Ва‘ада леуммі (1920) спершу був його членом, потім головою (1931) і зрештою – президентом (з 1945 р.). Бен-Цві був депутатом Кнесету 1-го (1949) и 2-го (1951) скликань.

…1952 року помер перший президент Ізраїлю Хаім Венцман. Ось тоді на цю посаду й було обрано Іцхака Бен-Цві. До речі, мало хто знає, але одним із тих, хто міг претендувати на цей пост був і всесвітньо відомий учений… Альберт Ейнштейн.

Принаймні у цьому був зацікавлений Білий дім, однак таку пропозицію, на думку самого вченого, зробили по-хамськи – через газетну публікацію і без якихось попередніх консультацій з самим Ейнштейном. Його це настільки обурило, що, як засвідчують друзі ученого, той негайно кинувся дзвонити у Вашингтон.

Що ж до Бен-Цві, то він іще двічі (1957, 1962) був переобраний президентом Ізраїлю. Хоча останню каденцію відпрацювати йому та і не судилося –23 квітня 1963 року Іцхак Бен-Цві помер.

Він залишив після себе чималу наукову та історичну спадщину. Наукові праці Бен-Цві головним чином присвячені життю східних єврейських общин (самаритян, караїмів, саббатіанців). Работи Бен-Цві, присвячені неєврейським громадам Ізраїлю зібрані в книзі “Населення нашої країни” і входять до п’ятитомника зібрань його творів.

Написав він і фундаментальну працю з історії самаритян “Книга самаритян”. А найціннішим з його численних історичних досліджень вважається його праця “Ерец-Ісраель і його єврейске населення в період османського володарювання (1955).

Ось таким був Бен-Цві – колишній полтавець Ісхак Шемшелевич.

http://golosukraine.com

Цікаві факти Полтавского краю

У Полтавській області налічується понад 750 тис. осіб у віці від 15 років, які хоча б раз на місяць виходять в інтернет.

Річка Ворскла

• На території сучасної Полтавщини в VIII-IX ст. жили слов’янські племена сіверяни.
• Найдревніша стоянка первісних людей виявлена в Лубенському районі.
• Залишки поселень і пам’яток матеріальної культури стародавніх східнослов’янських племен на Полтавщині знайдені поблизу с.Кантемирівка Чутівського району.
• У гирлі річки Сула знаходилось древнє місто Воїнь.
• Такі населені пункти Полтавщини як Пирятин, Горошине, Лукомль, Кснятин, Говтва згадуються у літописах ХІ століття.
• Древнім літописним містам Полтавщини: Лубнам – понад 1000р., Хоролу – понад 900р.
• У 1596 році відбувся Солоницький бій (під Лубнами) українських козаків на чолі з С.Наливайком із польськими військами.
• На території Кременчуцького району відбулася Куруківська битва (1625 р.) українських козаків на чолі із запорозьким гетьманом Жмайлом із польсько-шляхетським військом.
• Біля населеного пункту Говтва козацькі війська під проводом гетьмана Я.Остряниці одержали в травні 1638 року перемогу над поляками.
• Лубенський, Гадяцький, Миргородський, Полтавський полки були утворені на території сучасної Полтавщини за гетьмана Богдана Хмельницького.

Миколаївська церква (Диканька, 1794 рік забудови)

• Гетьманська столиця Полтавщини – Гадяч.
• На кошти І.Самойловича та І.Мазепи був побудований собор Мгарського монастиря.
• Решетилівська та Гадяцька статті угоди про державно-правове становище України в складі Росії, Польщі були підписані на Полтавщині.
• Кошовий отаман Запорізької Січі П.Калнишевський виходець з Лубенського полку, а кошовий писар Запорізької Січі – з Миргородського полку.
• Козацькі літописці Г.Грябанка і С.Величко народились та жили на Полтавщині.
• Відомі запорозькі козацькі старшини Кость Гордієнко та Петро Іваненко (Петрик) були вихідцями з Полтавщини.
• В 1658 році на Сербином полі відбулася кровопролитна сутичка між українськими козаками, прибічниками гетьмана І.Виговського і полтавського полковника М.Пушкаря.
• Полководець О.Суворов їздив в гості до тещі на Полтавщину (в Опішні жили батьки дружини О.Суворова).
• Голова директорії Симон Петлюра і його племінник, що став Патріархом Української православної церкви (патріарх Мстислав) народились в Полтаві.
• На Полтавщині 13 пам’ятників Трудової Слави (Трактор «Універсал»).
• Відомі маршали генерали І.Кулик, І.Третяк, С.Ковпак народились на Полтавщині.
• У роки Вітчизняної війни на території Полтавської області знаходились концтабори в яких загинули десятки тисяч військово полених і мирних жителів (Кременчук – близько 100 тис; Хорол (Хорольська яма) – понад 100 тис.).

Соняшники на полі

• В 1941 році було здійснено перший залп «Катюш» в Україні на Полтавщині під Диканькою.
• На території Полтавської області всередині XVI ст. проходив кордон між Польсько-Литовською державою і Росією.
• Полтавська губернія була створена 1802 року.
• Мала площу на початку XX століття приблизно 4,5 млн. десятин.

• Полтавська губернія простягалась із заходу на схід на 360 верст.
• Межувала з Чернігівською, Київською, Херсонською, Катеринославською, Харківською губерніями.
• Полтавська губернія на час утворення мала у своєму складі 15 повітів.
• Повіти були замінені на волості в 1861 році.
• Полтавська губернія була розділена на 245 волостей.
• Така адміністративна одиниця як округ з’явилась в 1923 році.
• Полтавська губернія була ліквідована у 1925 році.
• На час утворення в губернії проживало приблизно 1,3 млн. чоловік.
• На території налічувалось 233 кінних заводів.
• Цукрових заводів на території губернії було всередині XIX століття – 21. Проводилось 400 ярмарок.
• На Еллінський ярмарок прибувало 14 тис. підвід з товаром.
• На кінець XIX століття в губернії діяло 841 промислове підприємство.
• Полтавська область була створена у вересні 1937 року.
• На час утворення мала 45 районів.
• Територія Полтавської області становить 28,8 тис. км.
• На даний момент має 25 адміністративних районів.
• Полтавщина знаходиться на правому та лівому берегах Дніпра.

Млин XVIII століття, Диканька

• По відношенню до території України площа Полтавської області становить 4,4%, по відношенню до Європи – 0,3%.
• За розмірами територією Полтавщина займає в України 7 місце.
• Полтавська область розташована у центральній частині України.
• Наша область за площею більша за такі країни як Словенія, Кувейт, Кіпр, Ліван, Македонія, Албанія, Ізраїль, Панама.
• Довжина сухопутних кордонів Полтавської області становить 1100 км. Полтавщина межує з 7 областями: Чернігівською, Сумською, Харківською, Дніпропетровською, Кіровоградською, Черкаською та Київською.
• Нашу область омивають Дніпропетровське та Кременчуцьке водосховища.
• Відстань від обласного центру Полтави до столиці м. Києва складає 333 км. Протяжність області із заходу на схід – 254 км.
• Полтавщина розташована у межах таких природних зон – степів і лісостепів. Основна форма рельєфу – низовина.

Псьол

• Нахил поверхні нашої області – за напрямком течії річок.
• Найвища відмітка області знаходиться в Кременчуцькому районі.
• Найвища вершина – Діївська гора південніше Крюкова
(м. Кременчук). Найменша абсолютна відмітка відносно рівня моря (63м) знаходиться на березі Кременчуцького водосховища.
• Абсолютна мінімальна температура по області була – 28°, а максимальна – +40°. Найбільше енергетичних ресурсів в області покладів нафти і газу.
• За запасами і видобуванням природного газу Полтавська область займає 1 місце серед областей України.
• Полтавщина розташована на Придніпровській низовині та Полтавській рівнині. Знаходиться в помірно-континентальному кліматичному поясі.
• Кількість річок і водостоків в області – більше 120.
• Відсоток лісопокритості Полтавщини – 7,4%.

http://holodnyak-anna.at.ua

Яндекс.Метрика