син

І знову про Гоголя… Історично-іронічний детектив


Разгадка тайного рожденья –
  Задача новых поколений…

article_20_2015_pi_web

На просте запитання про дату свого народження Гоголь посміхався і ухилявся від відповіді. Ще б пак: за списками Полтавського повітового училища, де він навчався разом зі своїм молодшим братом Іваном, значилося, що Іван був 1810 року народження, а Микола – 1811. Біографи пояснювали це маленькою хитрістю Василя Яновського, який не хотів, щоб старший син був переростком серед своїх однокашників по навчанню. Але в свідоцтві про народження, виданому Ніжинською гімназією вищих наук, говорилося, що Гоголь народився в 1810 році. А через сто років він став старше ще на один рік. У 1888 році вперше була опублікована виписка з метричної книги Спасо-Преображенської церкви містечка Сорочинці, Миргородського повіту, Полтавської губернії: «1809. №25 – Місяця березня, 20 числа у поміщика Василя Яновського народився син Микола та охрещений. Молитвував та хрестив священнонамісник Іоан Белобольский.»

Де ховається історична помилка? Почнемо з біографії матері Гоголя, яка викладена істориками докладно. Дід Косяревський після військової служби став Орловським поштмейстером з окладом 600 рублів на рік. Його син був «приписаний» до поштового відомства… У 1794 році у подружжя Косяровських народилася дочка Марія, яку віддали на виховання її тітки Ганни, в сім’ю генерал-майора А. П. Трощинського, оскільки самі батьки жили дуже скромно. Маша «стартувала» рано. Грала в домашньому театрі

Трощинського багато ролей, у тому числі – каяття Магдалини. І – догралася… У 14 років, всупереч законам, які забороняли шлюби в ранньому віці, вийшла заміж за Василя Гоголя-Яновського, власника невеликого хутора Купчин, який іменували Яновщина, а потім Василівка. А Марії дістався у спадок маєток Яреськи: всього 83 десятини землі (близько 83 га), чисельність «населення», що знаходилася у власності у Косяровських – 19 осіб. Чому так терміново поріднилися Яновські і Косяревські? Можливо тому що Марія була вагітною. Від кого?

«Мені незрозуміло, з якої причини журналісти пишуть, що батьки Гоголя бідували. Матері Миколи Васильовича майже 40 тисяч подарував на облаштування господарства сенатор Дмитро Прокопович Трощинський, статс-секретар Катерини II. Він любив Марію Іванівну як рідну дочку… Тому більшу частину часу вони з чоловіком жили в його маєтку, в Кибинцях», – згадувала молодша сестра Гоголя Ольга Василівна

Предки генерал-прокурора Дмитра Трощинського були запорізькими козаками, а один з них, отаман Матвій Трощинський – зятем гетьмана Мазепи. Дмитро здобув освіту в Київській духовній академії, що давала в XVIII столітті ґрунтовні знання. Зробив блискучу кар’єру. Його відрекомендували Катерині II як надійного чиновника. Він був багаторазово обласканий. Одного разу Катерина II поцікавилася, скільки він має доходу від скромного маєтку на Україну.

«Нічого не маю. Все віддаю рідним». Імператриця веліла принести плани західних губерній і мовила: «Вибирай що хочеш». Так Трощинський став власником 70 тисяч десятин і 6000 кріпаків.
Імператор Павло I нагородив його орденом Олександра Невського, командорським хрестом Івана Єрусалимського і удостоїв генеральського чину таємного радника. Але суперники не дрімали. Знайшли «компромат» на генерала (аморальну поведінку), і той потрапив в опалу. Коли Павла I задушили, минуло небагато часу, і Олександр I призначив Трощинського міністром удільного департаменту. П’ятдесятирічний Дмитро Прокопович все частіше став подумувати про повернення в рідні місця на Полтавщину. Туди він і поїхав в 1806 році …

Коли юна Марія «поважчала» в 14 років, то йому, як зараз сказали б, світила стаття «за розтління малолітніх». А позашлюбну дитину потрібно було віддавати в солдати або художники. У ті часи діяв суворий закон Петра I: всіх позашлюбних дітей позбавляти дворянського звання, записувати в солдати, селяни або художники. Ось чому в Росії за два покоління з’явилося так багато художників, поетів і письменників.

Генерал підстрахувався двічі. Доручив своєму керуючому Василю Яновському терміново одружуватися на Марії. І дав у придане величезну суму. (Сестра Гоголя вказує на 40 тисяч). А коли народився Микола Гоголь, то його зробили старше на два роки. Так він, за шкільними документами Полтави, народився в 1811 році. Тому що Марії (1794 року народження) на той час вже було 17 років. Все законно. (Трощинському стукнуло 59 років. Він досяг віку, про який говорять у народі: «Сивина в бороду – біс у ребро»). Як потім не «копали» під міністра юстиції конкуренти, але довести нічого не змогли. Тим не менше, «доброзичливці» регулярно доповідали про інтимні справи Трощинського. Всі знали в окрузі про всіх: хто з ким ходить… І зараз, і двісті років тому, якщо чхнеш на одному краю села, то на іншому скажуть: «Будьте здорові!»

Поет признался в «Вие» страшном:
Он сирота и жертва страсти…

В Василівці (нині – Гоголеве- прим. ред.), на місці церковного цвинтаря, дивом збереглася могила батьків Гоголя. У Москві покояться останки автора «Мертвих душ», які перенесли в 1932 році з одного кладовища на інше. При бажанні можна знайти могилу Трощинського. Варто порівняти аналізи ДНК, і таємниця народження Гоголя буде розкрита. Для історії важливі всі три батька Гоголя: офіційний, хрещений і… найбільш ймовірний. Сенсація неминуча!.. Історія переписується часто. Але, тим не менш, з гоголівської висоти, давайте будемо чекати від Минулого тільки хорошого!

http://newlit.ru/~aroshenko/4920.html

Щоб народ мій усміхнувся… Вишня з Полтавщини

«Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш — тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, — щоб народ мій усміхнувся!
Остап Вишня

article_12_2015_web«У мене нема жодного сумнiву в тому, що я народився, хоч i пiд час мого появлення на свiт бiлий i потiм – рокiв, мабуть, iз десять пiдряд – мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку.» – так починає свою автобіографію Остап Вишня. І нам уже смішно. Вимальовується в уяві такий собі веселий чоловічок, душа компанії… Хоч насправді доля одного з найвизначніших і найвідоміших українських гумористів дуже трагічна.

Народився Павло Михайлович Губенкоу насна Полтавщині, в Зіньківському повіті, на хуторі Чечва (біля містечка Груні). В сім‘ї було 17 дітей, тож статки родини і дитинство Павла уявити не важко. За його словами, воно пройшло в бур‘янах і коноплях. Та батьки все ж спромоглися вивчити хлопця – початкова двокласна освіта, а потім – Київська військово-фельдшерська школа. Трохи попрацювавши в лікарні, Павло Михайлович екстерном здає екзамени в гімназії і вступає до Київського університету на історико-філологічний факультет, який, проте, не закінчує.

В часи громадянської війни встиг повоювати у війську Центральної Ради і Директорії, за що й був заарештований ЧК. Та це йому якось обійшлося. Працює в газеті, починає публікувати власні твори.

В 1921 році вперше з‘являється псевдонім Остап Вишня.  Свій вибір псевдоніма письменник пояснював тим, «що плід вишні солодкий і смачний, але водночас терпкий і кислуватий, саме таким і повинен бути доброзичливий сміх, а при потребі кісточкою з вишні затиснувши її у двох пучках, можна влучно стрельнути»

Встигає двічі одружитися. Про першу дружину Вишні джерела мовчать, відомо лиш, що це його односельчанка, з якою побрався в юному віці, і від якої мав сина В‘ячеслава. Друга дружина, вже на все життя, – це артистка театру Варвара Олексіївна Маслюченко, в яку закохався, побачивши на сцені в ролі Жанни Д‘Арк. ЇЇ доньку Марію письменник прийняв, як рідну.

Багато хто називаюєгумор Остапа низькопробним, «культурою примітивізму», а високу народну популярність пояснює низькою культурою населення.

Тим не менше, неписьменні селяни оволодівали грамотою для того, щоб мати змогу самим читати твори Остапа Вишні, а русифіковані робітники вчилися читати українською.   До 1930 року тираж збірок Остапа Вишні доходив до двох мільйонів — нечуваної для тих часів цифри. А для Українського селянства того часу ім‘я Остап Вишня було друге за значимістю після імені Тарас Шевченко! Звісно, це не могло не викликати невдоволення влади, і в чорний для України 33-тій письменника заарештовують, Причому звинувачення зовсім дике: терористичний замах на Постишева. Вишня і тут залишився вірний собі: на одному з засідань сумно пожартував: «Пишіть уже й що я намагався зґвалтувати Клару Цеткін!»… А пізніше, коли й сам Постишев буде розстріляний як ворог народу, знову зіронізує: «Так я ж перший хотів його розстріляти!»

Сам Вишня теж був у списку смертників. Існує кілька версій, як йому вдалося уникнути кулі. За однією з них,  розстріляти ж було велено Остапа Вишню, а в списках він значився як Павло Михайлович Губенко. За іншою – під час етапу він тяжко захворів і його просто покинули на одному з перевалочних пунктів. І, нарешті, третя: репресивна машина зажувала й начальника колонії, його теж було розстріляно і кілька списків приречених просто загубилися. Так чи інакше, та письменнику судилося вижити.

У таборі Вишні доручають писати оповідання про працю в‘язнів, та він і тут умудряється вставляти свої іронічні шпильки, як от « В останні роки населення Сибіру стрімко зростає»…

Жахливі умови проживання призвели до виразки шлунку, і письменника кладуть у лікарню. Тамтешній лікар, дізнавшись про медичну освіту пацієнта, бере його під свій патронат і добивається призначення фельдшером, після чого життя в неволі трішки полегшилося. А потім хтось з чиновників вирішив, що талант Остапа Вишні можна використати для підняття бойового духу радянських солдатів, і в 1943 році письменника звільняють. Правда стан його був такий, що відразу по тому він потрапляє в московську лікарню. Дізнавшись про це, донька Марія, що на той час навчалася в Москві, приходить провідати батька. Та Павло Михайлович не відразу впізнає її… Не менш трагічна зустріч з сином В‘ячеславом. Трохи підлікувавшись, Вишня поїхав шукати його за адресою до Києва. Заблукавши, спитав дорогу у випадкового перехожого. Той перехожий і виявився його сином… В‘ячеслав довго не приймав батька, він не знав про заслання, і думав, що батько з мачухою просто покинули його, та, зрештою, після розповідей, все зрозумів… Возз‘єднана сім‘я переселилася до Києва.

Лише у 1955 р.письменник був реабілітований, а 28 вересня 1956 року він помер від серцевого нападу.Ось така сумна історія неперевершеного гумориста, в творах якого сміється сам народ. Сміється над собою, – а значить, він має майбутнє!

http://probapera.org/publication/13/10231/biohrafiya-ostapa-vyshni.html

Яндекс.Метрика