Гоголь

І знову про Гоголя… Історично-іронічний детектив


Разгадка тайного рожденья –
  Задача новых поколений…

article_20_2015_pi_web

На просте запитання про дату свого народження Гоголь посміхався і ухилявся від відповіді. Ще б пак: за списками Полтавського повітового училища, де він навчався разом зі своїм молодшим братом Іваном, значилося, що Іван був 1810 року народження, а Микола – 1811. Біографи пояснювали це маленькою хитрістю Василя Яновського, який не хотів, щоб старший син був переростком серед своїх однокашників по навчанню. Але в свідоцтві про народження, виданому Ніжинською гімназією вищих наук, говорилося, що Гоголь народився в 1810 році. А через сто років він став старше ще на один рік. У 1888 році вперше була опублікована виписка з метричної книги Спасо-Преображенської церкви містечка Сорочинці, Миргородського повіту, Полтавської губернії: «1809. №25 – Місяця березня, 20 числа у поміщика Василя Яновського народився син Микола та охрещений. Молитвував та хрестив священнонамісник Іоан Белобольский.»

Де ховається історична помилка? Почнемо з біографії матері Гоголя, яка викладена істориками докладно. Дід Косяревський після військової служби став Орловським поштмейстером з окладом 600 рублів на рік. Його син був «приписаний» до поштового відомства… У 1794 році у подружжя Косяровських народилася дочка Марія, яку віддали на виховання її тітки Ганни, в сім’ю генерал-майора А. П. Трощинського, оскільки самі батьки жили дуже скромно. Маша «стартувала» рано. Грала в домашньому театрі

Трощинського багато ролей, у тому числі – каяття Магдалини. І – догралася… У 14 років, всупереч законам, які забороняли шлюби в ранньому віці, вийшла заміж за Василя Гоголя-Яновського, власника невеликого хутора Купчин, який іменували Яновщина, а потім Василівка. А Марії дістався у спадок маєток Яреськи: всього 83 десятини землі (близько 83 га), чисельність «населення», що знаходилася у власності у Косяровських – 19 осіб. Чому так терміново поріднилися Яновські і Косяревські? Можливо тому що Марія була вагітною. Від кого?

«Мені незрозуміло, з якої причини журналісти пишуть, що батьки Гоголя бідували. Матері Миколи Васильовича майже 40 тисяч подарував на облаштування господарства сенатор Дмитро Прокопович Трощинський, статс-секретар Катерини II. Він любив Марію Іванівну як рідну дочку… Тому більшу частину часу вони з чоловіком жили в його маєтку, в Кибинцях», – згадувала молодша сестра Гоголя Ольга Василівна

Предки генерал-прокурора Дмитра Трощинського були запорізькими козаками, а один з них, отаман Матвій Трощинський – зятем гетьмана Мазепи. Дмитро здобув освіту в Київській духовній академії, що давала в XVIII столітті ґрунтовні знання. Зробив блискучу кар’єру. Його відрекомендували Катерині II як надійного чиновника. Він був багаторазово обласканий. Одного разу Катерина II поцікавилася, скільки він має доходу від скромного маєтку на Україну.

«Нічого не маю. Все віддаю рідним». Імператриця веліла принести плани західних губерній і мовила: «Вибирай що хочеш». Так Трощинський став власником 70 тисяч десятин і 6000 кріпаків.
Імператор Павло I нагородив його орденом Олександра Невського, командорським хрестом Івана Єрусалимського і удостоїв генеральського чину таємного радника. Але суперники не дрімали. Знайшли «компромат» на генерала (аморальну поведінку), і той потрапив в опалу. Коли Павла I задушили, минуло небагато часу, і Олександр I призначив Трощинського міністром удільного департаменту. П’ятдесятирічний Дмитро Прокопович все частіше став подумувати про повернення в рідні місця на Полтавщину. Туди він і поїхав в 1806 році …

Коли юна Марія «поважчала» в 14 років, то йому, як зараз сказали б, світила стаття «за розтління малолітніх». А позашлюбну дитину потрібно було віддавати в солдати або художники. У ті часи діяв суворий закон Петра I: всіх позашлюбних дітей позбавляти дворянського звання, записувати в солдати, селяни або художники. Ось чому в Росії за два покоління з’явилося так багато художників, поетів і письменників.

Генерал підстрахувався двічі. Доручив своєму керуючому Василю Яновському терміново одружуватися на Марії. І дав у придане величезну суму. (Сестра Гоголя вказує на 40 тисяч). А коли народився Микола Гоголь, то його зробили старше на два роки. Так він, за шкільними документами Полтави, народився в 1811 році. Тому що Марії (1794 року народження) на той час вже було 17 років. Все законно. (Трощинському стукнуло 59 років. Він досяг віку, про який говорять у народі: «Сивина в бороду – біс у ребро»). Як потім не «копали» під міністра юстиції конкуренти, але довести нічого не змогли. Тим не менше, «доброзичливці» регулярно доповідали про інтимні справи Трощинського. Всі знали в окрузі про всіх: хто з ким ходить… І зараз, і двісті років тому, якщо чхнеш на одному краю села, то на іншому скажуть: «Будьте здорові!»

Поет признался в «Вие» страшном:
Он сирота и жертва страсти…

В Василівці (нині – Гоголеве- прим. ред.), на місці церковного цвинтаря, дивом збереглася могила батьків Гоголя. У Москві покояться останки автора «Мертвих душ», які перенесли в 1932 році з одного кладовища на інше. При бажанні можна знайти могилу Трощинського. Варто порівняти аналізи ДНК, і таємниця народження Гоголя буде розкрита. Для історії важливі всі три батька Гоголя: офіційний, хрещений і… найбільш ймовірний. Сенсація неминуча!.. Історія переписується часто. Але, тим не менш, з гоголівської висоти, давайте будемо чекати від Минулого тільки хорошого!

http://newlit.ru/~aroshenko/4920.html

Діагнози родини Миколи Гоголя

article_8_2015_pi_web

 

Головний лікар Полтавського обласного психо­неврологічного диспансеру Віталій Закладний не один десяток років рятує від депресивних станів своїх пацієнтів. При цьому глибоко цікавиться історією і ставить діагнози відомим історичним персонам. Який діагноз поставив полтавський психіатр Миколі Гоголю?

Батько письменника, Василь Опанасович Гоголь, був дуже хворобливим. Судячи з усього, страждав на туберкульоз: відомо, що у Василя часто траплялися лихоманки, а за кілька днів до смерті горлом пішла кров. Помер рано, в 48 років.
По материнській лінії у Гоголя було багато дивних людей, що захоплювалися містикою. Сама ж Марія Іванівна була вкрай вразлива, недовірлива. Картини Страшного суду, намальовані «маменькой» в дитинстві, переслідували Гоголя все життя.

Двоє старших дітей в сімействі Гоголів-Яновських померли відразу після народження, тому подружжя дуже переживали, щоб Микола не повторив їх долю. Довгоочікуваного спадкоємця всіляко опікали і оберігали, тим більше що хлопчик не відрізнявся міцним здоров’ям.

Відомий біографічний факт, як Нікоша втопив кота в ставку, говорить більше не про жорстокість дитини, а про спробу самовираження. Хлопчик хотів довести самому собі, що хоч на щось здатний, намагався побороти слабкість характеру.

При цьому навчався майбутній письменник погано, хоча педагоги відзначали його хорошу пам’ять і сприйняття. Часто скаржився, що шість років навчання пройшли даром.
А одного разу, щоб уникнути покарання, Гоголь так переконливо прикинувся божевільним, що перелякав все гімназійне начальство.

Майже все життя Гоголь страждав від болю в шлунку і кишечнику і не соромився докладно описувати в листах друзям свої «коліки» і «гемороїдальні запори». А ще хвалився знайомим: мовляв, його перевіряли лікарі з Парижа і знайшли патологію – шлунок розташований догори дном.

Драматизм ситуації був ще й у тому, що Гоголь мав відмінний апетит, з яким не вмів і не вважав за потрібне боротися. Міг, наприклад, в один присід з’їсти банку варення, гору пряників і випити цілий самовар чаю.
Крім того, у Гоголя були негаразди з печінкою, він страждав частими нападами, непритомністю, постійно відчував холод в ногах.

Напади депресії у нього траплялися дуже часто, заважали не тільки працювати, а й жити. Гоголь скаржився на тугу, нудьгу, запаморочення і дивну бездіяльність розуму. З 27-річного віку його працездатність пішла на спад. Письменник почав усамітнюватися, перестав спілкуватися з близькими.
Лікарі, які після смерті Гоголя намагалися поставити йому діагноз, вважали його психічно хворим, знаходили ознаки спадкового божевілля. Але ознак шізофреніі у Гоголя і близько не було. По-перше, ця хвороба проявляється у людей до двадцяти років. По-друге, такі хворі не можуть творити, тим більше так цілеспрямовано і так різнопланово, як Гоголь.

У письменника не було і типових для шізофреніі симптомів – таких як емоційне зубожіння, безволля і розщеплення психіки. Рівень медицини того часу тільки прискорив кончину генія. Йому ставили п’явки, робили кровопускання, що при його ослабленому організмі тільки шкодило здоров’ю.
Так що живи письменник у двадцятому столітті, його змогли б підлікувати і значно продовжити життя. Адже у Гоголя не було смертельних хвороб – він помер від серцево-судинної недостатності, яка з’явилася на тлі гастроентерологічних і психологічних хвороб.
Дивацтва і пристрасті похмурого генія

У письменника була пристрасть до рукоділля; з великим задоволенням він вишивав, кроїв собі хустки й перешивав жилети.

Писав тільки стоячи, а спав – тільки сидячи. По вулицях ходив з лівого боку, через це дуже часто стикався з пішоходами.
Постійне ходіння по кімнаті з кутка в куток, а також катання кульок з білого хліба допомагали Гоголю вирішувати надскладні і важкі завдання.

За матеріалами О. КУЧЕРЕНКО, http://kp.ua

«В якому році коваль Вакула з твору М. В. Гоголя «Ніч перед Різдвом » літав на чорті до цариці за черевичками для Оксани?» (Або пограємо в Шерлока Холмса…)

article_43_2014_webУ самому творі є лише одна дата, 1831 р., тобто рік написання повісті. Щоб розібратися в запитанні, спробуємо застосувати логіку, знання і знаменитий дедуктивний метод Шерлока Холмса. Отже читаємо повість повільно і дуже уважно, переконуємося, що там немає ніякої зачіпки аж до того моменту, коли Вакула вже потрапив разом із запорожцями на прийом до цариці і встиг попросити у неї для Оксани черевички.

«Встань!» сказала ласкаво цариця: «якщо так тобі хочеться мати такі черевики, то це неважко зробити. Принесіть йому цю ж мить черевики найдорожчі, з золотом! Далебі, мені дуже до вподоби ця простодушність! Ось вам», провадила цариця, звертаючи погляд до повновидого, але трохи блідого чоловіка, що стояв осторонь, одягнений у простенький каптан з великими перламутровими ґудзиками, який показував, що він не належав до придворних: «річ, гідна дотепного пера вашого!» «Ви, ваша імператорська величність, занадто ласкаві. Тут потрібен принаймні Лафонтен!», відповів, уклонившись, чоловік із перламутровими ґудзиками.«Щиро скажу вам: я й досі без пам’яті від вашого «Бригадира». Ви напрочуд гарно читаєте!» І так далі… Так що ж цікавого для нас в цих трьох абзацах?

Почнемо з того, що у нас з’явилася незвична дійова особа, яка не відноситься ні до придворних, ні до запорожців. Ця людина добре читає, добре пише. Його пером захоплюється сама цариця.

Він захоплюється Лафонтеном – великим французьким байкарем, а це означає, що він точно письменник і пише щось дотепне і швидше за все веселе. Робимо висновок, що твір «Бригадир» це швидше за все комедія, щойно написана того ж року, коли Вакула прилетів до цариці.

Тепер нам необхідно дізнатися: хто ж цей письменник в каптані з перламутровими ґудзиками. Відомо тільки, що це сучасник ясновельможного князя Таврійського Потьомкіна Григорія Олександровича (дати життя 1739-1791рр.) і імператриці Катерини II Великої (дати життя 1729-1796 рр.). Так як Катерина II імператрицею стала в 1762 році, то значить, коваль Вакула літав до Петербургу після 1762 року, а з огляду на те, що представляв запорожців Потьомкін, який помер в 1791 р., то це був проміжок між 1762 і 1791 роками. Хто з відомих писав в ці часи? Можливо Державін, Новиков, Радищев, Сумароков? Проте нам потрібна комедія, а ніхто з них комедії не писав. А от Фонвізін Денис Іванович (дати життя 1745-1792 рр.) – відомий письменник; писав комедії. У таких випадках Шерлок Холмс звертався за довідкою до «Великої британської енциклопедії». Ми такої не маємо, але можемо звернутися до «Великого енциклопедичного словника». Так ось в замітці про Фонвізіна Дениса Івановича знаходимо згадку про те, що закінчена і доведена до відома громадськості його комедія «Бригадир» в 1770 році.

Очевидно, що це була велика подія в суспільному житті того часу і цариця могла викликати Фонвізіна в палац або раніше, або безпосередньо в ніч перед Різдвом, щоб той особисто прочитав їй свою комедію. Ми зіткнулися з протиріччям. Так який же рік нам потрібен 1770 чи 1771?

Переглянемо історію літочислення. В 45 році нової ери, тобто через 45 років після народження Ісуса Христа, Гаєм Юлієм Цезарем, в Римській імперії був запроваджений Юліанський календар. Вважалося, що рік має 365 календарних діб, а астрономічний (справжній) має 365,2422 доби. Тому в юліанському календарі дата весняного рівнодення відстає від істинної приблизно на один день в 128 років. До XVI століття накопичилася суттєва різниця в десять днів. Щоб ліквідувати десятиденне відставання, папа Григорій XIII виправив помилку і день після 4 жовтня 1582 року оголосив 15-м жовтня.
На новий григоріанський календар перейшли тільки частина Італії, Іспанія, Португалія та Польща. Решта країн ще довго визнавали лише старе літочислення. У 1752 році григоріанський календар прийняла Англія: після 2 вересня настало 14-е. Через чотири роки один кандидат у парламент використав у своїй виборчій кампанії гасло «Віддайте одинадцять днів!». Не віддали… А ще раніше у Швеції вирішили запровадити новий стиль, але не відразу, а поступово, пропускаючи високосні роки протягом сорока років. Однак пропустили чомусь лише один. При пошуку винних у відомих наслідках Полтавської битви хтось із шведів припустив, що винен неправильний календар. Вирішили повернутися до старого, для чого в 1712 році додали унікальний день – 30 лютого! І тільки через чотири десятиліття перейшли на новий стиль по-справжньому, тобто додавши відразу одинадцять днів.
На території нашої держави мінімум тричі в XIX столітті вчені ставили питання про перехід на новий стиль, але щоразу наштовхувалися на консерватизм і, зрозуміло, на позицію православної церкви. Однак незабаром все змінилося…

Більшовики почали активно користуватися новим стилем уже з 18 квітня 1917 року. Причина дуже проста: 18 квітня за старим стилем – це 1 травня по новому. День міжнародної солідарності трудящих хотілося відзначати одночасно зі світовим пролетаріатом. 24 січня 1918 вийшов «Декрет», який оголосив наступним днем після 31 січня 14 лютого.

Через півтора року в 1919 р. старий стиль знову ненадовго прийшов в Україну – разом з військами Денікіна. Наказ № 2 військового губернатора Києва генерала Бредова був професійно лаконічний:

§ 1. Всі декрети радянського уряду скасовуються. § 2. Рахунок часу встановлюється за старим стилем і часом.
Так після 31 серпня 1919 настало 19 серпня. Новий стиль повернувся разом з більшовиками, у грудні того ж року. Відтоді ми зараз живемо за календарем нового стилю.

Однак Православна церква не ввела у себе григоріанський календар і всі свята вважає за юліанським календарем.
Тому 25 грудня юліанського календаря Православної церкви за старим стилем збігається з 7 січня за григоріанським календарем за новим стилем. А в 1770 році 25 грудня і у нас і в Західній Європі було 25 грудня того ж року.

І ось тільки тепер ми точно можемо сказати, що коваль Вакула літав за черевичками до цариці на чорті саме в ніч з 24 на 25 грудня 1770 р.

www.gazetapoltava.info

Яндекс.Метрика