Чи все ми знаємо про Полтавську битву? Стаття не для слабких нервів

 

 

article_11_2014_webПолтавська Битва скінчилася. З боку Будищанського лісу ще доносився тріск мушкетних пострілів, коли почалося величне святкування перемоги з промовами та салютами.

Цар Петро з капелюхом в руці проскакав верхи вздовж шеренги полків і, вітаючи воїнів, дякував їм за внесок у загальну перемогу. Генерали обіймалися і цілувалися з царем, всі були на сьомому небі від щастя.

Посередині поля бою, були розкинуті похідна церква і два великі шатра з розкішним оздобленням. Поки в одному з наметів готувалися до бенкету, в похідному храмі відслужили подячний молебень. Коли шведські воєначальники, здавши зброю, символічно визнали себе переможеними, цар запросив їх на бенкет разом з російськими генералами. Всі перейшли в другий просторий намет, зшитий з дорогих тканин китайської і персидської роботи і приступили до трапези. Салютували гармати, проголошувалися тости за здоров’я царя, за його сім’ю, за славу його зброї. Шведи і росіяни вели чемні бесіди, куштували страви і обмінювалися компліментами. Урочистий обід йшов своєю чергою, а в той час навкруги продовжували помирати понівечені воїни.

Поле битви являло собою жахливе видовище. Близько 9000 убитих і вмираючих, маса поранених, а також незліченна кількість загублених коней лежали всюди. Укріплення перетворилися в могильні кургани, балки – в похоронні ями. Там, де відбувалися найбільш запеклі сутички, трупи лежали суцільно, устеляючи землю своєрідним килимом. Наприклад, біля третього редуту на площі приблизно в 250 квадратних метрів скопилося до тисячі чоловік. Земля, вдалині, ворушилася, немов жива, – це корчилися в судомах і болі приречені. У повітрі стояв неприємно пульсуючий, жалібний стогін, що затихав та знову посилювався, але не вгамовувався – це стогнали і плакали десятки тисяч понівечених і вмираючих. Посеред поля, де розігралася апокаліптична генеральна баталія, мертві тіла були навалені одне на одне безладними купами. У віршованій хроніці, яку відразу після битви написав у щоденнику Петро Болеста, розповідається про те, як «текла ріками в Ворсклу кров, і трупи громадилися один на одного».

З точки зору людських втрат битва мала трагічні наслідки. З приблизно 19 700 шведських воїнів, що брали участь у битві, загинуло 6900, тобто 35 відсотків. Це означає, що був убитий кожен третій з тих хто вийшов того ранку на поле брані під Полтавою! Загальні втрати шведів були ще значніші, оскільки до цієї цифри слід додати 2800 полонених і невідома кількість поранених, яким вдалося покинути поле битви і відступити з головними силами до Дніпра. Згідно з деякими підрахунками, їх число досягало приблизно 1 500 осіб. Навіть без урахування тих – хто не потрапив в полон – загальні втрати шведської армії склали 9 700 осіб, тобто 49 відсотків. (Якщо ж ми включимо сюди неточну цифру в півтори тисячі поранених, що врятувалися, втрати складуть 57 відсотків). Це означає, що загинув або був захоплений у полон кожен другий швед! Зазвичай великими вважаються втрати вже в 20 відсотків. У такому випадку шведські втрати під Полтавою слід розглядати як нечувані, прямо-таки катастрофічні. Таким чином, битву під Полтавою слід віднести до найбільш кривавих битв за всю світову історію.
У росіян втрати були значно менші: 1345 убитих.
На кожного вбитого росіянина приходилося до п’яти загиблих шведів. Диспропорція між втратами сторін вказує на те, що різанина полонених і поранених, яка, згідно зі свідченнями очевидців, мала місце на заключному етапі битви, відбувалася з набагато більшим розмахом, ніж вважалося до цих пір.

У вівторок 29 червня, поле битви почали приводити в порядок. Брудна робота по збору трупів випала на долю шведських полонених. Приблизно за півкілометра на південь від укріпленого табору вирили дві величезні братські могили для росіян. Могил було дві, тому що, згідно ієрархічним мисленням, рядові не могли спочивати разом з офіцерами: вони і після смерті залишалися їм не рівня. Тіла загиблих російських перевезли туди. Біля братських могил була виставлена почесна варта, і всі полкові священики відслужили загальну панахиду. Ями закидали землею, так що на їх місці виник високий пагорб, який і понині звуть Шведською могилою, хоча під ним не спочиває ні один солдат шведського короля.

Був також відданий наказ про поховання загиблих шведів. З ними обійшлися менш шанобливо. Понівечені тіла полеглих біля болота просто покидали в багно і, перемішавши з брудом, трохи прикрили дерном. Шведів не стали збирати в одне місце і ховати в братській могилі, їх останки закопували там же, де знаходили. Тіла провалювалися в забуття, анонімні могили без хрестів швидко порівнювалися з землею і зникали без сліду. Лише деякі з шведських поховань відомі донині.

Що стосується загиблих коней, вони перетворилися на проблему. Очевидно, солдати відмовилися займатися ними (була межа терпінню), так що цю проблему переклали на місцеве населення – мешканців Полтави та навколишніх сіл. Загиблих тварин збирали і закопували, іноді разом з тілами воїнів.

Роботи з очищення поля бою йшли досить швидко. Але, незважаючи на те, що більшість трупів, в тому числі і кінських, встигли поховати до вечора вівторка, повітря в те літо ще довго було зіпсоване запахом тухлятини. В окрузі розплодилося сила-силенна могильних хробаків. Сморід в кінцевому рахунку змусив російську армію піти з-під Полтави: залишатися довше там було неможливо. Сморід, що завжди супроводжує велику військову перемогу, повернув росіян у втечу. Мертві перемогли живих.

 За матеріалами militera.lib.ru