Таємниця будинку-фортеці, що стояв на місці Краєзнавчого музею у Полтаві

П.Я. Руденко на фоні першого пам’ятника Полтавської битвиЩе у XIX ст. на Петровській площі (нині Леніна) міста Полтави, вище Подільської гори, стояв оригінальної старовинної архітектури двоповерховий кам’яний будинок, що більше нагадував середньовічний замок. Непомірно товсті стіни, вузькі, подібні до амбразур, вікна, покрівля без дерева, із суцільного товстого заліза, яке не горіло у вогні.

У XVIII ст. цей будинок-фортеця належав надвірному раднику, полтавському багатієві П. Я. Руденку, який згодом віддав його урядові. Певний час тут знаходилися казарми кантоністів — солдатських синів, що навчалися військовій справі. З 1824 року в тому будинку відкрили школу (училище) чистописання, а коли її закрили в 1861 році, то влаштували там цейхгауз — військовий речовий склад. Після запровадження земських установ з 1 січня 1864 року приміщення було передано у відання земства. 1870 року оригінальну пам’ятку допетровської епохи розібрали і натомість спорудили в 1872 році нове приміщення Полтавського губернського земства, яке виходило своїм фасадом на Петровську площу. На початку
XX ст. і цей будинок було розібрано, а замість нього на тому ж місці земство збудувало для себе новий у стилі українського бароко. Він добре відомий полтавцям та гостям міста. Це — нинішнє приміщення Полтавського краєзнавчого музею.

У давнину з будинком-фортецєю Руденка було пов’язано чимало легенд. І не безпідставно.

У підвальному поверсі цього приміщення знаходився підземний хід, остаточно закритий 1893 року. В горловині своїй він був викладений цеглою, залитою замість вапна оловом, — зроблений на віки. З підвалу він спочатку тягнувся одним коридором, потім від нього йшло кілька відгалужень. За переказами, батько П. Я. Руденка, Яків Рудий, був уродженцем м.Чигирина. Коли Правобережна Україна відійшла до Польщі, він, не бажаючи польського підданства і служби польському королю, разом із сестрами і двома племінниками Костянтином і Яковом, втік на Запоріжжя, записався в Пашківський Курінь. Служив довго, а потім переселився до м.Полтави, одружився і записався в стан міщан. Після його смерті садиба в Полтаві перейшла до його старшого сина Павла, який змінює прізвище Рудий на Руденко. В свій час Яків Рудий мав ватагу молодців-козаків. З ними не раз ходив на татар чи в інші місця й повертався з великою здобиччю, яку надійно ховав у підземеллях своєї садиби в Полтаві. Розповідали також, що підземні ходи з-під будинку Руденка пронизували всю стару Полтаву. П. Я. Руденко був надзвичайно багатою людиною. Проте це легенда. Та зануримося глибше в історію і віднайдемо відповідь на запитання: «Звідки насправді у надвірного радника незліченні скарби?»
4-5 червня 1775 року Січ була зруйнована, а Запорозьке військо оголошено ліквідованим.

Катерина II власноручно підписала «Быть посему» і «за вероломное буйство и разорение российских подданных» заарештовуює і відправляє на вічне поселення в монастирь кошового отамана П.Калнишевського, військового суддю П.Головатого та військового писаря І.Глобу.
Умови перебування заарештованих в монастирях були вкрай важкими. Вони вважалися в’язнями третього розряду і могли виходити на повітря лише три рази на рік  (на Різдво, Великдень і Трійцю), а в інший час сидіти безвихідно під замком.
І.Я. Глоба так і не діждався волі. Помер в засланні.
Його володіння, в тому числі хутір Глоби в Полтавській губернії з прилеглими величезними земельними просторами, було відібрано. Їх Катерина II подарувала іншому вихідцеві з багатої полтавської козацької старшини, постачальнику провіанту для російської армії під час взяття Криму, надвірному раднику Павлу Яковичу Руденку разом із коштовним перснем, прикрашеним портретом імператриці. Що відкрито підтверджує статус Руденка-фаворита. Таким чином з 1775 року Глобине перейшло до нового власника. Руденко зберіг все-таки стару назву Глобине! Можливо тому, що служив при писарюванні І.Я. Глоби.

Одержавши такий щедрий дар імператриці, новий господар перш за все подбав про влаштування свого маєтку та церкви Архангела Михайла. Церква мала досить велику пасіку і одержувала від неї певний прибуток. При церкві була велика бібліотека – більше тисячі екземплярів книг, жіноча церковно-приходська школа, церковна лавка, три будинки для квартир. У Глобиному мешкали і два сини П.Я Руденка — Лука і Федір, які збудували розкішний маєток. В Полтаві в пам’ять звільнення батька зі шведського полону П.Я. Руденко побудував Воскресенський храм і спорудив перший пам’ятник Полтавської битви. Пам’ятник являв собою кам’яний стовп з пірамідальною вершиною, пофарбованою в зелений колір. Біля підніжжя пам’ятника фігури двох сидячих юнаків в римському одязі, а зверху пам’тника закріплене велике визолочене яблуко, пізніше замінене короною.
В постамент вмуровано мідну дошку із зображенням Полтавської битви. Пам’ятник був встановлений біля храму Воскресіння, збудованого тим же П.Руденком і став, за свідченням сучасників окрасою міста.

За словами мандрівника Сумарокова, який в 1802 році відвідав Полтаву, цей пам’ятник був «единственным в здешних местах трофеем». На цей час в

Полтаві нараховувалося близько тисячі дерев»яних будинків, а кам’яних – всього три, ось чому даний полтавський пам’ятник і оцінений був так високо. На початку ХІХ століття його знесли. Психічно хворий житель Полтави знівечив мідну дошку пам’ятника, її зняли і перенесли в храм Воскресіння. Пізніше знесли і пам’ятник, з дозволу генерал-губернатора князя Ростовського, оскільки на місці пам’ятника вирішено було збудувати дзвіницю.

www.gazetapoltava.info