Присмак полтавської корупції початку XIX століття

Навесні 1812 ротмістр Охтирського гусарського полку Володимир Миколайович Милорадович стояв зі своїм ескадроном в селі Селище Полтавської губернії. За півверсти від Селища знаходився маєток вдови поміщика Григорія Григоровича Іваненко. Час від часу ротмістр відвідував сусідку, щоб поговорити з нею і крадькома помилуватися її дочкою Ганною, юної спадкоємицею статків в 800 селянських душ.

article_1_2015_webВолодимир був молодий, 23-х років, приємної зовнішності, освічений. Належав до відомого українського шляхетного роду, міг похвалитися спорідненістю з впливовими вельможами двору Олександра I. Проте будучи один з восьми синів статського радника

Н. А. Милорадовича , в якого було ще дев’ятеро дочок на виданні, природно мав скромні достатки. Однак юнак завжди дуже вдало грав у карти, тому жив на широку ногу.
Можливо, що багата вдова таємно закохалася в молодого гусара, але достовірно відомо, що вона мріяла видати за нього свою дочку. А чи подобався ротмістр панночці – про це історія замовчує.

28 квітня 1812 ротмістр Милорадович отримав наказ терміново виступити з ескадроном в похід. Домовившись зі священиком Свято-Георгіївської церкви отцем Федором, що той відслужить молебень перед відправленням в похід, Володимир запросив в свою квартиру молодших офіцерів на чай. Веселощі були в розпалі, коли раптом слуга повідомив, що з ротмістром хоче поговорити панночка, та сама – сусідка Ганна Григорівна.

Панночка, плачучи, розповіла, що мати вигнала її з дому назавжди за те, що не зуміла, мовляв, одружити на собі такого чудового кавалера. Якби гусари і їх бравий командир пили один тільки чай, можливо, Володимир вчинив би більш розумно. Однак він відразу, запропонував Ганні руку і серце і умовив отця Федора повінчати їх. Оскільки довелося вирушати в похід, молоду дружину він відправив до її матері, забезпечивши грошима. Ротмістр зумів уникнути неприємностей по службі, хоч і одружився, не отримавши дозволу від командування. Однак головні неприємності чекали на нього попереду.

Промчали криваві 1812-й і 1813 роки, йшов 1814-й … У Вітчизняну війну і в закордонних походах Володимир хоробро воював, був поранений, нагороджений орденами – і йому як і раніше щастило в картах. Карти його і підвели: коли вже підполковник Милорадович обіграв «по-крупному» німецького принца, послідувала скарга російському імператору – і надто щасливий гравець був відправлений у відставку з наказом безвиїзно жити в Києві. А тут ще й дружина вже близько року не відповідала на його листи …

По дорозі на Україну, Володимир зустрів у трактирі свого старого приятеля і дізнався від нього, що вдома його … давно поховали.
А вдова знову вийшла заміж і ось-ось народить від другого чоловіка.

Знявши квартиру в Києві, опальний підполковник відправив розпорядника у Полтавську губернію провести розвідку, а у священика Федора взяти свідоцтво про шлюб. Повірений вдало завершив розвідку, привіз свідоцтво і доповів про зухвалу чиновницької витівку. Виявилося, що теща Володимира, жінка жорстока і свавільна, нещадно карала кріпаків. Навесні 1813 вона спромоглася запороти різками за дріб’язковий проступок свою вагітну дворову бабу. Як на гріх, дізнання проводив земський комісар Степан Самойлов. Якщо раніше комісар за щедру винагороду покривав подібні ексцеси жорстокої поміщиці, то тепер він , пообіцяв відправити її на каторгу, якщо та не віддасть йому в дружини свою дочку. З тих пір листи Володимира перехоплювалися, розпускалися чутки про його смерть від ран, а Ганна Григорівна принесла себе в жертву заради порятунку матері.

Дізнавшись про приїзд до Києва першого зятя, мати Ганни від переляку раптово померла, а її другий чоловік заходився вибудовувати свій захист. Підкупивши все місцеве начальство, світське і духовне, він доводив тепер, що першим одружився на Ганні Григорівні, а Володимир нібито силою повінчався з нею.

Слідство почалося в 1815 році і тривало довго, за цей час Ганна Григорівна встигла народити Самойлову ще п’ятьох дітей. Чесному священику, отцю Федору ніхто не вірив, а Ганна Григорівна на суді свідчила на користь нинішнього чоловіка.

Коли ж, завдяки клопотанню впливових родичів Володимира, був присланий в 1818 році з Петербурга столичний слідчий, він, нарешті, розібрався в справі. Суд постановив розвести жінку з обома чоловіками, дітей визнати незаконними, а Самойлова відсторонити від служби, позбавити всіх прав і стану та відправити на заслання. Але цей вирок не тільки не виконувався, але й не оголошувався кілька років. Самоулов купив усіх , спокійно продовжував служити і володіти маєтком та чужою дружиною доки не помер. Ось тоді-то Ганна Григорівна поїхала на заслання до Сибіру, а її діти стали незаконнонародженими.

Цар Микола І повернув підполковника Милорадовича на службу. Він пішов у відставку в 1848 р., а помер в 1864-му бездітним.

www.gazetapoltava.info