Моряк із шхуни лейтенанта Сєдова

 

article_22_2014_web

Наприкінці серпня 1914 року до берегів Мурманська підійшло дивне судно. Верхня частина бортів його була зруйнована. На останках щогл висіли пошарпані штормами вітрила. На жалюгідній палубі стояли давно не миті бородані у лахмітті. Швидко розлетілася звістка, що на батьківщину нарешті повернулася експедиція лейтенанта Сєдова. Про неї та про долю його керівника згодом буде написано багато, зокрема знаменитий роман Веніаміна Каверіна «Два капітана». І все ж головне залишилося нез’ясованим. До цих пір немає повної відповіді на питання: як загинув Георгій Сєдов, як склалася доля учасника експедиції, полтавчанина Григорія Линника, що відбулося тоді на далекому північному острові.

У середині липня 1912 року Сєдов планував вийти з Архангельська до Землі Франца-Йосипа, а після зимівлі на нартах з собаками виступити до північного полюса. Досвідчені полярники вважали майбутню експедицію непродуманою і небезпечною.

Проте віднайшовся спонсор, столична газета «Новий час», що взялася фінансувати авантюру. Проект потребував щонайменше 70000 рублів. Для експедиції було зафрахтоване вітрильно-парове промислове судно «Святий мученик Фока». Власник його, шкіпер Дікін, брався доставити експедицію на Землю Франца-Йосипа. «Фоку» завантажили провізією на три роки. Палубу завалили ящиками, клітками з собаками, дошками і колодами для будівництва будинку на місці зимівлі.

Та буквально напередодні відплиття Дікін відмовився йти в плавання. Розбіглася з ним і його команда. Обурений Сєдов протягом доби набрав нових матросів. Не дивно, що деякі з них з’явилися на судно в одних піджаках за годину до відплиття.

Умови експедиції були дуже важкими. Експедиція вийшла до Землі Франца-Йосипа з великим запізненням, ризикуючи вмерзнути в дрейфуючий лід. Затерте кригою, судно змушене було зупинитися на зимівлю в невеликій бухті Нової Землі.

Лише у вересні наступного, 1913 року з величезним ризиком, на останні залишки вугілля, спалюючи в топці сало ведмедів і нерп, вдалося досягти бажаного архіпелагу. Тут, в безіменній бухті, почали другу, ще більш важку зимівлю. Убоге, одноманітне харчування викликало у членів екіпажу цингу.

Тому було вирішено йти до полюса тільки втрьох на нартах, запряжених 24 собаками. Запас провізії був розрахований на 10 місяців. З собою Сєдов взяв матросів Григорія Линника та Олександра Пустотного. Перший, у минулому золотошукач, про себе писав: «26 років, міщанин міста Градизька, Полтавської губернії, православний». Другий, матрос Пустотний, був на три роки молодший і походив з селян Архангельської губернії.

Важко сказати, чому саме цих людей вибрав Сєдов. Линник, дійсно був справним матросом, але відрізнявся зарозумілим, запальним, зухвалим характером. Чи можна було на нього покластися, важко судити.
Настало 2 лютого 1914 року три полярника і три важко навантажені нарти рушили на Північ.

Вже на сьомий день походу Сєдов тяжко захворів. Здоров’я його погіршувалося з кожним днем. Він майже нічого не їв. Його доводилося годувати буквально чайною ложкою. Від безсонних ночей і важких переходів матроси втрачали сили. У Пустотного почалася кровотеча горлом, з’явилися ознаки цинги.

Линник не раз пропонував Сєдову повернутися на судно. «Ех, Линник, залиш ці думки…» – відповідав той. Настало 20-е лютого. Того дня, за словами матросів, Сєдов помер.

Старшинство взяв на себе Линник. Коли завірюха вщухла, матроси поклали тіло Сєдова на нарти. Повернули назад, до мису Бророк. Тут, вони і поховали Сєдова. Вирити могилу не було ніякої можливості. Тіло Сєдова, поклали між двома валунами разом з національним прапором. Зверху прикрили кам’яними плитами, порожнечі заповнили щебенем. Над могилою встановили хрест, наспіх зроблений з лиж. Поруч залишили нарти, кирку і молоток.
Закінчивши сумний обряд, матроси відправилися в зворотний шлях, на південь, і дивом дісталися до судна. Шлях на батьківщину був не менш важким. Вугілля скінчилося. Йшли, спалюючи частини корпусу, меблі, такелаж. Однак і вдома страждання «сєдовців» не закінчилися. Два місяці команда «Фоки» бідувала на напівзруйнованому судні, поки не отримала розрахунок. Найтяжче довелося Линнику і Пустотному. На них було заведено кримінальну справу. Матросів запідозрили в навмисному вбивстві керівника експедиції. Линника і Пустотного допитали. Але прямих доказів їх вини не виявили, про хворобу Сєдова знали всі, а провести «розшук і судово-медичний розтин» його тіла було, звичайно, неможливо. Справу припинили.

Олександр Пустотний прожив після повернення ще 30 років, працював в Архангельську лоцманом і помер у грудні 1943 року. Подальша доля полтавчанина, Григорія Линника невідома.

www.gazetapoltava.info