Марш Махна, або Пісня з історією

article_37_2014_web«Розпрягайте хлопці коні» – українська пісня, яку давно вже вважають народною – одна з найбільш відомих українських пісень у світі, та мало хто знає, що її автор вчитель з Полтавщини.

А було це так. Одного дня 1919 року у великому селищі Гуляйполі сиділи у штабі ватажок бандитського формування Нестор Махно, поруч його дружина, вчителька Галина Андріївна Кузьменко, командири загонів, зокрема Білаш, Петренко, Каретніков та інші. На лиці у всіх був смуток. Кілька годин тому в запеклому бою, за Гуляйполе, загинули найближчі друзі-соратники.
Раптом до кімнати зайшов середнього зросту, стрункий, русявочубий юнак у супроводі повстанця. Він чемно привітався і відразу звернувся до Нестора Махна:
— Батьку, прийміть мене до свого війська!
Махно уважно подивився на нього і запитав:
— А зброю маєш?
— Ні, батьку, — зніяковіло відповів Іван Негребецький, вчитель з Полтавщини, а потім додав, — та я ще пишу вірші і музику до них. Можу одного прочитати, а також заспівати.
— Хай співає, — промовила Галина Кузьменко.
Іван Негребецький сильно, з почуттям заспівав на повний голос:

Розпрягайте, хлопці, коні,
Та лягайте спочивать,
А я піду в сад зелений,
В сад криниченьку копать.
За ним вже наступну строфу цієї пісні підхопили усі присутні в кімнаті:
Копав, копав криниченьку
У вишневому саду…
Чи не вийде дівчинонька
Рано-вранці по воду?

Своєю красою та мелодійністю пісня зачарувала і полонила повстанців. Вона не лише поширилась серед людей, а стала улюбленим похідним маршем Нестора Махна і його повстанців. З нею вони ходитимуть в бій, воюватимуть практично з усіма владами і режимами.

Що стало приводом для створення такої цікавої пісні?

Неподалік міста Зіньків, що на Полтавщині, у селі махновці влаштували виставу «Наталка-Полтавка». Арію Наталки виконала місцева красуня — також дівчина Наталка. У неї дуже закохався сусід — ставний, чорнобровий парубок Микола. Та він чомусь не подобався дівчині. Вона уникала зустрічі з ним.

На вулиці поруч з її обійстям була під вербою неглибока криниця. Вночі Микола засипав її землею. А сам біля межі, у вишневому садку викопав криницю. Чого тільки не зробиш з великої любові! Він вранці все вичікував тієї миті, коли прийде дівчина воду брати.

Ось вона вийшла з подвір’я, з коромислом і відрами попрямувала до верби. А криниці нема… Та угледіла на межі нову криницю. Хутко пішла туди. Не повертатися ж з порожніми відрами додому!

У сад вийшов Микола. Освідчився дівчині, але вона не відповіла йому взаємністю. Знаючи, що парубок надто настирливий, не даватиме їй проходу, ввечері із загоном махновців дівчина залишила своє село. З розповіді Миколи, Іван Негребецький і написав такий змістовний, сюжетний вірш.

У радянські часи було заборонено називати ім’я автора тексту і музики пісні «Розпрягайте, хлопці, коні» сільського вчителя Івана Яковича Негребецького. Тому її усі вважали народною піснею.

Через кілька років після розгрому червоними більшовиками армії Нестора Махна органи НКВС розшукали Івана Негребецького і за свою невмирущу пісенну перлину він отримав аж 25 років заслання на Північ, в далекий, засніжений Магадан. Там, у концтаборі, в’язні знущалися, казали йому: «Махновець, доспівався»…

Пісню «Розпрягайте, хлопці, коні» свого часу особливо полюбив тодішній перший секретар ЦК Компартії України Володимир Васильович Щербицький. Він поклопотався про дострокове звільнення з концтабору Івана Яковича Негребецького. Невдовзі вони зустрілися в Києві.

Володимир Васильович люб’язно подякував за гарну пісню і запитав Івана Яковича:— А чи не могли б ви, шановний Іване Яковичу, ще написати хоча б одну таку чудову пісню?
Якусь мить той мовчав, а потім відповів:

— Ні.

— А чому ні? — запитав Щербицький.

— Гадаю, що досить однієї. Та й старий я вже став для написання таких пісень, — такою була відповідь Негребецького.

Володимир КАПУСТІН,
поет, публіцист, член Національної спілки письменників України