Колоритне життя полтавського ідола революції, героя-зрадника Гапона…

 

article_20_pi_webПочаток 20-го століття … Дивний це був час. І дивні люди його творили. Мрійники, циніки, терористи, подвійні агенти … У списку цих далеко не пересічних персонажів наш земляк, Георгій Гапон, мабуть, один з найколоритніших.

Для тих, хто забув шкільний курс історії: Георгій Гапон (народився в 1870 р. В селі Білики Кобеляцького повіту Полтавської губернії) – священик, який організував у 1905 р. хід робочих до царя, що вилився в масову бійню «Кривавої неділі» і поклав початок Першої в нашій історії революції. У березні 1906 р. Гапон був убитий групою бойовиків-есерів за звинуваченням у співпраці з владою та зраду революції.

Однак, коли в 1917 р. відкрилися архіви охоронки, з’ясувалося, що в списку агентів (з 1870 по 1917р. їх налічувалося понад 10 тисяч) Гапон не значився. Та й не дозволялося жандармам залучати до агентурної роботи священиків. Проте, «правосуддя» відбулось, поставивши крапку в долі людини і клеймо «зрадник» на його репутації.

Як же все відбувалося?

«Кривава неділя» зробила Георгія Гапона зіркою № 1 політичного небосхилу.

Гапон збирався, якщо цар прийме петицію від робітників, взяти з самодержця клятву негайно підписати указ про загальну амністію і скликати всенародний Земський збір (віче). Після чого вийти до народу і махнути білою хусткою, відкриваючи всенародне свято. Якщо ж цар петицію не прийме і не підпише указ, Гапон мав намір махнути червоною хусткою і дати знак до всенародного повстання, надавши революціонерам свободу дій.

Дивно, але цей червоно-білий хустковий план був справою здійсненною. Народ обожнював Гапона і вважав пророком, посланим Богом для захисту робочого люду. Що стосується реалій, то за оцінками поліції Гапон міг вивести на вулиці близько 200000 чоловік.

Але історія внесла свої корективи: замість царя-батюшки робочу демонстрацію зустріли солдати. Вони відкрили вогонь, натовп кинувся врозтіч, залишивши на снігу вбитих і тяжкопоранених. Згідно з офіційною статистикою було вбито 76 осіб, поранено – 233. Народний підрахунок (можливо, за допомогою революціонерів) стверджував про п’ять тисяч жертв.

Після розгрому ходи Гапон ховався і чекав масового повстання. Але відбулися лише окремі заворушення. Розчарований, він виїхав з Петербурга, а через кілька днів переправився за кордон.

Опинившись в Женеві лідер народної ходи сповна насолодився новознайденою славою. Про Гапона писали газети, його впізнавали, його прихильності домагалися партійні та політичні бонзи. Більшовики, есери, анархісти, ліберали – всі звали Гапона наперебій до себе, всі бажали підпорядкувати людину, під впливом якої перебували сотні тисяч робітників. Гапон же підкорятися не збирався і хотів сам очолити революційні перетворення.
За півроку, проведених в еміграції, Гапон увійшов, а потім припинив членство в кількох партіях, написав книгу, вплутався в авантюри з закупкою зброї, організував новий союз. За цією бурхливою діяльністю він не помітив, що часи змінилися і він, як політична фігура, залишився в ізоляції. Він робить спробу повернутися на Батьківщину нелегально. Але влада видворила його з країни, поставивши умову вести серед робітників агітацію проти збройного повстання та впливу революційних партій.

З тих пір у своїх численних інтерв’ю та прокламаціях Гапон стверджував, що революціонери штовхають робочий народ у прірву, агітуючи за збройне повстання, що народ до активної боротьби не готовий ні технічно, ні морально.
Відступивши від своїх принципів, Гапон втратив і свій майже містичний вплив на народні маси. У пресі почалася широкомасштабна кампанія проти Гапона. Численні публікації звинувачували Гапона в зраді і продажності, а деякі партії обговорювали плани фізичної ліквідації Гапона.

Подальші події були ретельно сплановані. Нібито заздалегідь запрошені робітники, сховалися і підслухали, як Гапон умовляв свого приятеля  видати соратників по партії.

Обурений підступністю колишнього кумира, один з робітників, втративши терпіння, накинувся на Гапона. Після недовгої сутички той був задушений накинутою ззаду мотузкою, а його тіло було підвішене на вбитий в стіну гак. Це сталося о 7 годині вечора 28 березня 1906 р.

«Саме вбивство, за визначенням лікарів-експертів, виконано було з видатною жорстокістю, яка доходить до цинізму. Смерть була повільна і, ймовірно, вкрай болісна. Якщо Гапон не відчував страждання від удушення, то лише тому, що він був раніше оглушений ударом по голові. На трупі виявлено сліди жорстокої боротьби. Вбивці, на думку лікарів, проявили чисто професійне звірство, – вони пили і їли до вбивства, і навіть після нього. Вся обстановка вказує скоріше на найманих вбивць, ніж на людей, якими керує ідея революційної кари », – було написано в матеріалах слідства.

Вбивство Гапона так і залишилося загадкою, не було розкрито.

Але, незважаючи на всі чутки, поховали Георгія Гапона, як героя. На його могилі деякий час стояв великий дерев’яний хрест з написом: «Герой 9 січня 1905 Георгій Гапон». Однак незабаром могилу зрівняли з землею. А ім’я людини, яка була ідолом революції, перетворили на символ зрадництва. Чи справедливо? Про це нікому не відомо.

www.gazetapoltava.info

За матеріалами www.portal-slovo.ru , www. newspb.by.ru,www.institute.liescience.org