Діагнози родини Миколи Гоголя

article_8_2015_pi_web

 

Головний лікар Полтавського обласного психо­неврологічного диспансеру Віталій Закладний не один десяток років рятує від депресивних станів своїх пацієнтів. При цьому глибоко цікавиться історією і ставить діагнози відомим історичним персонам. Який діагноз поставив полтавський психіатр Миколі Гоголю?

Батько письменника, Василь Опанасович Гоголь, був дуже хворобливим. Судячи з усього, страждав на туберкульоз: відомо, що у Василя часто траплялися лихоманки, а за кілька днів до смерті горлом пішла кров. Помер рано, в 48 років.
По материнській лінії у Гоголя було багато дивних людей, що захоплювалися містикою. Сама ж Марія Іванівна була вкрай вразлива, недовірлива. Картини Страшного суду, намальовані «маменькой» в дитинстві, переслідували Гоголя все життя.

Двоє старших дітей в сімействі Гоголів-Яновських померли відразу після народження, тому подружжя дуже переживали, щоб Микола не повторив їх долю. Довгоочікуваного спадкоємця всіляко опікали і оберігали, тим більше що хлопчик не відрізнявся міцним здоров’ям.

Відомий біографічний факт, як Нікоша втопив кота в ставку, говорить більше не про жорстокість дитини, а про спробу самовираження. Хлопчик хотів довести самому собі, що хоч на щось здатний, намагався побороти слабкість характеру.

При цьому навчався майбутній письменник погано, хоча педагоги відзначали його хорошу пам’ять і сприйняття. Часто скаржився, що шість років навчання пройшли даром.
А одного разу, щоб уникнути покарання, Гоголь так переконливо прикинувся божевільним, що перелякав все гімназійне начальство.

Майже все життя Гоголь страждав від болю в шлунку і кишечнику і не соромився докладно описувати в листах друзям свої «коліки» і «гемороїдальні запори». А ще хвалився знайомим: мовляв, його перевіряли лікарі з Парижа і знайшли патологію – шлунок розташований догори дном.

Драматизм ситуації був ще й у тому, що Гоголь мав відмінний апетит, з яким не вмів і не вважав за потрібне боротися. Міг, наприклад, в один присід з’їсти банку варення, гору пряників і випити цілий самовар чаю.
Крім того, у Гоголя були негаразди з печінкою, він страждав частими нападами, непритомністю, постійно відчував холод в ногах.

Напади депресії у нього траплялися дуже часто, заважали не тільки працювати, а й жити. Гоголь скаржився на тугу, нудьгу, запаморочення і дивну бездіяльність розуму. З 27-річного віку його працездатність пішла на спад. Письменник почав усамітнюватися, перестав спілкуватися з близькими.
Лікарі, які після смерті Гоголя намагалися поставити йому діагноз, вважали його психічно хворим, знаходили ознаки спадкового божевілля. Але ознак шізофреніі у Гоголя і близько не було. По-перше, ця хвороба проявляється у людей до двадцяти років. По-друге, такі хворі не можуть творити, тим більше так цілеспрямовано і так різнопланово, як Гоголь.

У письменника не було і типових для шізофреніі симптомів – таких як емоційне зубожіння, безволля і розщеплення психіки. Рівень медицини того часу тільки прискорив кончину генія. Йому ставили п’явки, робили кровопускання, що при його ослабленому організмі тільки шкодило здоров’ю.
Так що живи письменник у двадцятому столітті, його змогли б підлікувати і значно продовжити життя. Адже у Гоголя не було смертельних хвороб – він помер від серцево-судинної недостатності, яка з’явилася на тлі гастроентерологічних і психологічних хвороб.
Дивацтва і пристрасті похмурого генія

У письменника була пристрасть до рукоділля; з великим задоволенням він вишивав, кроїв собі хустки й перешивав жилети.

Писав тільки стоячи, а спав – тільки сидячи. По вулицях ходив з лівого боку, через це дуже часто стикався з пішоходами.
Постійне ходіння по кімнаті з кутка в куток, а також катання кульок з білого хліба допомагали Гоголю вирішувати надскладні і важкі завдання.

За матеріалами О. КУЧЕРЕНКО, http://kp.ua