Доля прапора Петровського Полтавського кадетського корпусу

 

article_17_webКадети і юнкери Петровського кадетського корпусу для яких принцип – «Батьківщина. Честь. Гідність», були сенсом і метою всього майбутнього життя, сприйняли революцію 1917 року, як величезне нещастя і загибель усього, заради чого вони готувалися служити і в що вірили. Червоний прапор, що замінив прапор корпусу, став для них символом насильства, бунту і наруги над всім дорогим і священним.

 

При перших же звістках про початок громадянської війни кадети стали масово залишати корпус, щоб вступити до лав Білої армій, яка воювала проти більшовиків. Однак, як молодь, вихована у твердих принципах військової честі, кадети, перш ніж покинути назавжди рідний корпус, зробили все від них залежне, щоб врятувати своє знамена – символ їх військового обов’язку. Як же склалася доля прапора легендарного Петровського Полтавського кадетського корпусу?

Ті кадетські корпуси, яким вдалося в перші місяці революції евакуюватися в райони дислокації Білої армії, взяли прапори з собою. Кадети ж Петровського Полтавського кадетського корпусу, опинилися на території окупованій Червоною армією і зробили все від них залежне щоб врятувати честь стягу. Полотно прапору розрізали і роздали офіцерам і кадетам. Тимофій Шевяков в книзі «Прапори і штандарти Російської імператорської армії кінця XIX – початку XX ст.» зазначає, що частина прапора Петровського Полтавського кадетського корпусу до цього часу знаходиться в Нью-Йорку. Скоріш за все його вивіз туди хтось із офіцерів – мігрантів.

Зображень прапора Полтавського Корпусу практично не залишилося – є тільки 2-3 фотографії, на яких його, втім , майже не видно. Але на фотографії 1911 року, на якій зображений Князь Ігор Костянтинович, що виносить прапор, його можна побачити, хоча і частково. (Довідка: Його Високість Князь Ігор Костянтинович, прапороносець корпусу. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус в 1911 р. віце -унтер- офіцером). Опис прапора знаходимо у «Нарисі історії Петровського Полтавського Кадетського Корпусу»
І.Ф.Павловського на 34 стор:

«Він [тобто прапор] був з бронзовим, визолоченим орлом, однією парою срібних кистей пов’язаних шовковою торочкою, в чотири аршини і срібними цвяхами. На ньому наказано було мати червоний хрест, кути полотна повинні бути білі навпіл з темно-зеленим». Відтворити вигляд прапора не складає особливих труднощів.
Але існує ще одна версія долі реліквії.

95 років тому , 9 лютого ( 28 січня по ст.ст.) 1919 року законовчителем Корпусу Сергієм Четвериковим і полковником Парай – Кошице було прийнято рішення про знищення корпусного прапора, щоб уникнути попадання його до більшовиків. Чи можливо його було врятувати? Швидше за все. Про це свідчить сам Четвериков, у своєму листі до В.В.Римського – Корсакова, через майже десять років після описаних події:
«Я далекий від думки виправдовувати себе. Навпаки, я не бачу для себе ніякого виправдання. Тепер, тверезо оцінюючи становище, я бачу, що ми могли врятувати прапор. Але я бачу це тільки тому, що знаю всі наступні обставини. Тоді ж, становище уявлялося абсолютно безвихідним».

З сучасної точки зору, легко розмірковувати про те, що можна було б запобігти, уникнути знищення прапора. Але потрібно зрозуміти ті обставини, які змусили прийняти це рішення.

А обставини складалися не найкращим чином – у січні 1919 року більшовики захопили Полтаву. Незабаром ними був зайнятий Кадетський Корпус, де вони взялися наводити свої порядки. Четвериков писав, що 28 січня до нього прийшов командир тієї частини, яка знаходилася в Корпусі, і зажадав очистити приміщення церкви для розміщення там читальні для солдат Червоної армії. Часу було вкрай мало – більшовики зажадали щоб все було зроблено протягом 1 дня. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що директор Корпусу, разом з кількома офіцерами перебували в в’язниці. З цього приводу було призначено в приміщенні лазарету загальні збори. Частину церковного майна була перенесено в Архієпископський дім. З іншим майном пізніше розправилися більшовики. Про прапор, який зберігався в церкві на деякий час забули – що дуже дивно ? Не виправдує навіть те, що порятунок всього цінного, робився в поспіх. Коли ж було піднято питання про те, що робити з прапором, С.Четвериков і полковник Порай- Кошиця прийняли рішення спалити його.

«Прапор було вийнято з чохла і спалено, разом з держаком, в грубі. Наказ виконав Тимченко».
Таким чином стала зрозумілою та ситуація і ті обставини, при яких довелося зважиться на такий крок. Далеко не факт, що прапор вдалося б врятувати – а так воно хоча б не потрапило до рук більшовиків, так що засуджувати цей вчинок ні в якому разі не можна.

В «Збірнику спогадів…» на стор 89-92 поміщено лист С.І.Четверикова до В.В.Римського-Корсакова, в якому він описав цю подію. Це єдине, і тому цінне свідчення.

Та, мабуть, справжню долю Петровського Полтавського кадетського корпусу знають і пам’ятають тільки стіни корпусу.

Використані матеріали з сайту: http://histpol.pl.ua