Довгий шлях товарного вагону. Поневіряння полтавчан у Сибіру

Кінець XIX століття, Сибір …

article_13_2014_web

По нещодавно побудованій колії Сибірської залізниці їде особливий потяг – у ньому, в невідомі далі, їдуть переселенці з Полтавської губернії. У темряві вагону, який прозвали столипінським (це пізніше радянська влада пристосує їх для перевезення в’язнів), проглядаються перелякані, сумні обличчя… Попереду у цих людей каторжна праця, подолання побутових проблем, холод і хвороби. Позаду – рідні місця, церква, будинок, близькі люди. Що спонукало їх залишити найдорожче, батьківщину, і приректи себе на поневіряння. Які були переселенські мотиви?

Відповідь – тодішні аграрні відносини. До 1861 року в користуванні селян Полтавщини знаходилося 806 094 десятин землі, а після реформи зосталося всього-на-всього 505 133 десятини. Це був найбільший відсоток відрізаної землі в цілому по державі (37,3 %). В подальші роки, за даними уряду, кількість малоземельних і безземельних селян на Полтавщині досягла «цифр» безприкладних по всій Росії. Ціна землі, як і її оренда виросла в 5-6 разів. Земля – годувальниця більше не могла нагодувати людей і худобу. Убогість і голод змусили сільську бідноту з вузликом пожитків і десятком дитячих ротів шукати заробітки за межами рідних місць. З 1874 по 1899 рр.. Полтавщина посіла перше місце в Росії по виїзду переселенців до Сибіру, на Амур, Далекий Схід, на Кавказ і Поволжя.
Зіграла свою роль у переселенні і політика царизму, столипінське законодавство з великими пільгами: бери землі в Сибіру стільки, скільки зможеш пробігти. Переселенці бігли і коли вже падали від утоми, ще кидали вперед картуз.
У Полтавській губернії в той час навіть працювала спеціально створена Земська переселенська організація. Царські агітатори приїжджали в полтавські села і починали розповідати про чудовий, багатий сибірський край, а щоб більше переконати пропонували вибрати 3-5 «ходоків», яким царський уряд сплатить дорогу в Сибір і назад. І дійсно, більшість «ходоків» поверталися з чудовими враженнями про сибірський край. Правда, їх намагалися випровадити з Сибіру до зими…

 

article_13_2014_web2

Ось і потягнулися до Сибіру столипінські вагони. (Довідка: «столипінський вагон» – товарний вагон нашвидку перероблений в «пасажирський», для панів 4 класу). Причому в маленький вагон «заганяли» по 30-40 чоловік. Було дуже тісно. На зупинках напували гарячим чаєм. А так люди в дорозі харчувалися всухом’ятку. Більшість недоїдали і хворіли, а хто і вмирав. Ці вагони їхали повільно. З України до Іркутська такий поїзд йшов майже місяць, а то й два. Після прибуття на останню сибірську станцію кожен повинен був зареєструватися в переселенському пункті. А далі отримати наділ, в середньому по 15 десятин на «чоловічу душу».
Земля, яка виділялася переселенцям, була ні разу не ораною. Місцеві жителі – якути, евенки – займалися в основному полюванням, рибальством, буряти – скотарством, але вони не стояли на місці, а кочували. До речі, Столипін тому й задумав цю реформу. На бурят надіятися було неможливо, китайці потихеньку займали неосвоєні простори і Росія могла втратити Сибір. Столипін говорив: «Коли ми поселимо тут більше селян з європейської частини, так тоді буде кому захищати наші землі, і буде заради кого їх обороняти. І сибірські багатства залишаться в Імперії».
Українцям дісталася переважно або непрохідна тайга, і тоді потрібно було викорчовувати величезні пеньки, або луки, на яких буряти пасли свою худобу, але тоді виникала ворожнеча з бурятами. Несподівано був знайдений вихід. Російські чиновники змогли запевнити бурятські племена, що для того щоб уникнути проблем виродження бурят через змішування крові у споріднених шлюбах, потрібно видавати бурятських жінок за українських чоловіків. От і доводилося братам тягнути жереб, кому одружуватися на бурятці, тому що тільки тоді їм дозволялося поставити будинок в селі і сподіватися на лояльне ставлення бурят. Ніхто не хотів одружуватися на негарній бурятці, але що ж поробиш потрібно було виживати… Ось так і з’являлися в Сибіру села з українськими назвами Полтавка Омська, Полтавка Красноярська і численні Мало-Полтавки, Ново-Полтавки. Проте, частина переселенців не знайшла щастя в далеких краях. Статистика тих років стверджує, що 54 858 переселенців повернулися на свої старі місця в Полтавську губернію. Адже як не добре журавлям в теплих краях, а вони летять висиджувати пташенят на батьківщину.

http://tol-nabat.info