Господар, трьох маєтків у Полтаві та вулиці Банкової у Києві, найбагатший лікар імперії, Фрідріх Мерінг

 

article_16_2014_pi_webУ 1845 році в полтавський маєток графа Сперанського приїхав з Німеччини доктор Фрідріх Фрідріхович Мерінг. Лікар,«виписаний із Саксонії», лікував родини поміщиків всієї округи. Дуже скоро двадцатитрьохрічний саксонець, після підтвердження кваліфікації хірурга і акушера, стає завідувачем лікарні на 50 ліжок у селі Бурімка Золотоніського повіту на Полтавщині.

 

Через деякий час, щоб підготуватися до докторського іспиту, він їде до Петербургу, де працює в госпіталі під керівництвом Пирогова.

Завдяки Пирогову кар’єра Мерінга стрімко злітає. 3 травня 1855 Фрідріх Мерінг завідує терапевтичним відділенням у військовму госпіталі , пізніше – консультує при лікарні Інституту шляхетних дівчат і училищі графині Лєвашової . Разом з медичною кар’єрою зростає і ранг цивільної служби: після затвердження у дворянстві (1860 р.) Мерінг удостоюється звання надвірного радника, у 1861р. – колезького радника , у 1864 р. – статського радника. З 1871 року стає гласним Київської думи, яким був протягом 17 років. При цьому Фрідріха Мерінга вважають першим доктором в місті. Серед його пацієнтів були практично всі представники вищого світу, сім’ї губернаторів, соратники по університету. Однак Мерінг лікував і бідних громадян, саме вони і принесли професору гучну загальну славу. Як справжній лікар, Мерінг вирушав на допомогу хворому і за тридев’ять земель, з незаможних плати за лікування не брав.

Чудовий клініцист і діагност – він придбав величезну славу. Будучи від природи людиною рідкісної доброти, Федір Федорович був для всіх однаково доступний , завжди готовий прийти на допомогу. Сказати, що Мерінг користувався величезними симпатіями у киян – буде недостатньо, кияни обожнювали його.
Федір Мерінг з професорською платнею в університеті в 3500 рублів на рік став найбагатшим лікарем в імперії, маючи мільйонний статок. У заповіті Федір Федорович відписав, своїм дружині і дітям, шість маєтків у Київській, три маєтки у Полтавській, лісову дачу і два маєтки в Подільській губерніях, а також кілька будинків і «пустопорожніх» місць у величезній садибі в центрі Києва, яку кияни нарекли Мерінговським садом.

Скуповувати ділянки в центрі Києва, в аристократичному районі Липки, Федір Мерінг почав одразу по переїзді в місто .

За пару років Мерінгу вдалося здійснити приголомшливу угоду. Величезну частину свого київського володіння професор медицини придбав за 121 тис. руб. Це 22 тис. кв. сажнів садиби між вулицями Інститутською, Хрещатиком і Шовковичною.

Мерінг розбиває маєток на окремі ділянки і забудовує . В основному, по вулицях Банковій і Хрещатику. З міською Думою він укладає договір на спільне проведення робіт з благоустрою Банкової вулиці, зобов’язуючись за виділені йому 4301 руб. влаштувати в потрібних місцях дамби та насипи, а по закінченні цих робіт прокласти ще й тротуар з тумбами.

З 1875 року садибу на Банковій професор здає за контрактом в найм на 12 років Окружному штабу Київського військового округу з щорічною платою по 27100 руб. Згодом контракт продовжувався аж до ХХ ст., коли садиба остаточно перейшла у власність військового відомства. У 1936-1939 рр.. старі стіни послужили основою нового архітектурного об’єкту, де нині розташувався Секретаріат президента України.
Пристрасний «землезбирач» скупив майже всі будинки, що прилягали з лівого боку Хрещатика до його маєтку. Мерінговський сад ( 28810 кв. м) являв собою парк з алеями , оранжереями, ставком, парковими спорудами . У саду був цирк Крутікова, до якого проклали спуск від Інститутської вулиці, каток, тут же діяло товариство велосипедистів.

Але для Федора Мерінга київська садиба, як і маєтки в губерніях, були лише засобом перспективних капіталовкладень, адже ціна землі зростала як на дріжджах.

Маленьке князівство професора медицини після його смерті поступово розпалося.
Що змусило молодого Фрідріха Мерінга іммігрувати до України? Невже настільки спокусливим для потомственого медика було місце лікаря на цукровому заводі в Полтавській губернії ? Скоріш за все він був просто далекоглядним підприємцем.

До речі! Вся київська преса в жовтні 1887 кілька днів розповідала про смерть Федора Федоровича Мерінга. І не тільки в некрологах , а й у своєрідних репортажах з панахиди і похорону. Проводити в останню путь Федора Мерінга прийшло не менше ста тисяч киян (а всього тоді в Києві проживало 165 тис.осіб). У день відспівування в кірсі на Лютеранській і в день похорону, Хрещатик і прилеглі вулиці були заповнені народом , багато хто щиро плакав.

Київський журналіст Ярон писав: «Смерть його стала не тільки горем його сім’ї , а й усього київського населення . Відспівування було видатним: Києву вперше довелося бачити відспівування за участю православних священиків , лютеранського пастора і рабина ; це було кращим і наглядним доказом безмежної любові до Федора Федоровича всього київського населення».

http://www.interesniy.kiev.ua